Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році стало найбільшою війною в Європі після Другої світової війни. Разом із бойовими діями світ побачив численні свідчення воєнних злочинів: масові вбивства цивільних, депортації дітей, удари по житлових кварталах, катування полонених та руйнування цивільної інфраструктури. На цьому тлі дедалі частіше постає питання: чи можливий міжнародний суд над багаторічним президентом РФ Володимиром Путіним та іншими представниками російської влади, які особисто відповідальні за злочини проти українців?
Ідея міжнародного трибуналу не є новою. Протягом ХХ і ХХІ століть людство вже створювало спеціальні суди для покарання організаторів агресивних війн, геноциду та злочинів проти людяності. Досвід цих процесів сьогодні активно вивчається для пошуку механізму притягнення до відповідальності російського керівництва.
Зміст
Історичні витоки міжнародних судів над воєнними злочинцями
Перші спроби міжнародного покарання за воєнні злочини виникли після Першої світової війни. Версальський договір 1919 року передбачав можливість суду над німецьким кайзером Вільгельмом ІІ за “найвищу образу міжнародної моралі”. Проте цей суд так і не відбувся, оскільки Нідерланди відмовилися видати колишнього монарха. Частину німецьких військових судили в Лейпцигу, але ці процеси були обмеженими й не створили ефективної системи міжнародного правосуддя.
Пауль фон Гінденбург, кайзер Вільгельм II та Еріх Людендорф, січень 1917 р. за картою бойових дій
Справжнім переломним моментом став період після Другої світової війни. У 1945 році союзники створили Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі. На лаві підсудних опинилися керівники нацистської Німеччини, яких звинуватили у злочинах проти миру, воєнних злочинах та злочинах проти людяності. Нюрнберзький процес став історичним прецедентом: уперше міжнародне право прямо визначило, що державні керівники можуть нести особисту кримінальну відповідальність. Більше того, частина обвинувачених була причетна до підготовки та розв’язування війни тільки ідейно, не приймаючи особисто участі у бойових діях, або не віддаючи накази. Тим не менше, ідеологи нацистів та їх пропагандисти були засуджені нарівні із військовими та політичним керівництвом.
Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі покарав верхівку нацистської Німеччини
Паралельно діяв Токійський трибунал для суду над японськими військовими та політичними лідерами. Хоча обидва процеси критикували за “правосуддя переможців”, саме вони заклали основи сучасного міжнародного кримінального права.
У другій половині ХХ століття міжнародні трибунали почали створювати вже під егідою ООН. Найвідомішими стали Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії та трибунал щодо Руанди. Їхнє завдання полягало у покаранні винних у масових вбивствах, етнічних чистках і геноциді.
У 2002 році набув чинності Римський статут, який створив Міжнародний кримінальний суд (МКС). Це став перший постійний міжнародний суд для розслідування геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів і злочину агресії. Саме МКС сьогодні відіграє ключову роль у розслідуванні злочинів, пов’язаних із війною в Україні.
Як створювали трибунал щодо колишньої Югославії
Після розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія у 1990-х роках Балкани охопили криваві війни. Світ був шокований масовими вбивствами цивільного населення, які чинили всі сторони конфлікту, облогою Сараєва, етнічними чистками та різаниною у Сребрениці, яку здійснили сербські збройні формування.
Меморіальне кладовище жертв Сребреницької різанини
У відповідь Рада Безпеки ООН у 1993 році ухвалила резолюцію №827, якою створила Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії. Його штаб-квартира розташувалася у Гаазі.
Трибунал отримав повноваження розслідувати серйозні порушення Женевських конвенцій, порушення законів та звичаїв війни, геноцид і злочини проти людяності. Важливо, що суд мав юрисдикцію над конкретними особами, а не державами. Це дозволило притягати до відповідальності навіть найвищих політичних і військових керівників.
Правовою основою трибуналу стали:
- Статут ООН;
- резолюції Ради Безпеки;
- Женевські конвенції 1949 року;
- міжнародне гуманітарне право.
Реалізація трибуналу стала можливою завдяки політичній волі провідних держав Заходу та підтримці ООН. Ключову роль відіграли США, Велика Британія, Франція та інші країни НАТО, які наполягали на міжнародному розслідуванні злочинів.
Підписання Дейтонських угод, 14 грудня 1995 року
Трибунал засудив десятки високопосадовців. Найвідомішим став процес над Слободаном Мілошевичем (1941-2006) — першим чинним главою держави, який постав перед міжнародним судом за воєнні злочини. Хоча він помер до завершення процесу, сам факт суду став важливим прецедентом.
Досвід югославського трибуналу показав, що навіть впливові політичні лідери можуть бути притягнуті до міжнародної відповідальності, якщо існує достатня міжнародна підтримка та політична рішучість.
Аргументи за і проти міжнародного суду над Путіним
Прихильники міжнародного суду над Путіним вважають, що безкарність лише стимулює нові злочини. На їхню думку, притягнення до відповідальності російського керівництва необхідне для відновлення міжнародного права та захисту принципу неприпустимості агресивної війни.
Серед головних аргументів “за”:
- необхідність покарання за злочин агресії;
- справедливість для жертв війни;
- створення міжнародного прецеденту;
- стримування майбутніх агресорів;
- захист авторитету міжнародного права.
20-22 березня 2023 року президент Китаю Сі Цзіньпін відвідав Росію і зустрівся з Володимиром Путіним. Це була перша міжнародна зустріч Путіна після того, як МКС видав ордер на його арешт.
Водночас існують і серйозні аргументи “проти” або принаймні сумніви щодо реалізації такого суду.
По-перше, Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН і має право вето. Це значно ускладнює створення трибуналу через механізми ООН.
По-друге, Росія не ратифікувала Римський статут МКС. Через це виникають юридичні суперечки щодо повноцінної юрисдикції суду над російським керівництвом саме за злочин агресії.
По-третє, існує проблема фактичного виконання вироку. Якщо підозрювані залишаються на території Росії, їхнє затримання є практично неможливим без зміни політичної ситуації.
Окремою проблемою є питання імунітету глави держави. Хоча сучасне міжнародне право дедалі частіше обмежує такий імунітет у випадках воєнних злочинів і злочинів проти людяності, юридичні дискусії тривають.
Попри це, історія показує, що міжнародне правосуддя часто здається неможливим до моменту, коли воно стає реальністю. Так було і з Нюрнбергом, і з трибуналом щодо Югославії.
Що вже зробила Україна та що ще необхідно
Від початку повномасштабної війни Україна активно документує воєнні злочини. Українські правоохоронні органи, міжнародні експерти та правозахисні організації збирають докази вбивств цивільних, депортацій, катувань і ракетних ударів.
Ордер на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової за депортацію українських дітей видано 17 березня 2023 року МКС у Гаазі. Фото: Shutterstock
Україна також тісно співпрацює з Міжнародним кримінальним судом. У 2023 році МКС видав ордер на арешт Володимира Путіна та російської уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової через незаконну депортацію українських дітей.
Крім того, Україна разом із союзниками просуває ідею створення спеціального трибуналу саме щодо злочину агресії. На відміну від воєнних злочинів, злочин агресії стосується самого факту незаконного нападу на Україну.
Серед уже здійснених кроків:
- міжнародна коаліція підтримки трибуналу;
- робота спільних слідчих груп;
- санкційний тиск на Росію;
- дипломатична кампанія в ООН, ПАРЄ та інших міжнародних майданчиках;
- створення реєстрів збитків і доказової бази.
Однак для повноцінного міжнародного суду необхідно ще багато роботи. Політики та дипломати мають:
- добиватися ширшої підтримки держав світу;
- розробити чіткий юридичний механізм трибуналу;
- посилювати міжнародну ізоляцію російського керівництва;
- забезпечити довготривале фінансування розслідувань;
- підтримувати глобальний тиск на країни, які допомагають Росії уникати відповідальності.
Також важливим є збереження уваги міжнародної спільноти до теми воєнних злочинів навіть у разі затягування війни.
Висновки
Міжнародний суд над Путіним і представниками російського керівництва сьогодні залишається складним, але цілком можливим сценарієм. Історія міжнародного права доводить, що навіть найвпливовіші політики можуть опинитися перед судом за масові злочини.
Такий трибунал має не лише юридичне, а й моральне значення. Він здатен продемонструвати, що агресивна війна, масові вбивства та злочини проти цивільного населення не можуть залишатися безкарними. Для України це питання справедливості та пам’яті про жертв війни. Для світу — питання збереження міжнародного порядку, заснованого на праві, а не на силі.
Без відповідальності неможливий тривалий мир. Саме тому ідея міжнародного суду над Путіним залишається одним із ключових викликів сучасної міжнародної політики та права.
