Питання щодо дивного рішення по розподілу майна в Кропивницькому
Шановні колеги, прошу вашої фахової думки щодо дивної справи по розподілу майна.
Маємо досить нетипову (навіть для наших реалій) ситуацію у справі про поділ майна подружжя, яка вже викликала інтерес правозахисної спільноти.
Коротко по фактах:
• У складі майна: квартира, будинок, земля, кілька автомобілів;
• Головне питання навколо спірної квартири. Експертизою встановлено, що частка чоловіка у квартирі — 75,5%, і вона не підлягає виділу в натурі;
• Чоловік вніс компенсацію дружині на депозит суду (як того прямо вимагає закон для припинення права іншого співвласника);
• Дружина - приватний нотаріус, використовує квартиру як офіс, але жодної компенсації не вносила;
Рішення суду першої інстанції (суддя Подільського районного суду м.Кропивницького Драний В.В):
👉 квартира передана повністю дружині на підставі того, що вона здійснює там нотаріальну діяльність (саме так!)
👉 право власності чоловіка фактично припинено
👉 механізм компенсації — проігноровано (депозит чоловіка не повернуто)
👉 існуючі домовленості сторін щодо іншого майна також судом не враховані
👉 суд самостійно визначив спосіб поділу, виходячи за межі позицій сторін
Окремий контекст:
• є паралельні спори щодо перешкоджання користуванню майном;
• є скарги на порушення у нотаріальній діяльності;
• реакція Мін’юсту виглядає формальною, ініційовано звернення до ДБР.
Питання до спільноти:
1. Чи мали ви у практиці кейси, де суд:
o припиняє право власності співвласника на підставі, що інший співвласник нібито працює у цій квартирі
o без внесення компенсації іншою стороною?
2. Як у ваших справах апеляція реагувала на:
o Ігнорування судом депозиту однієї із сторін
o вихід суду за межі позовних вимог?
3. Чи можна вважати таке рішення прямим порушенням:
o ст. 365 ЦК України
o та ст. 41 Конституції України (непорушність права власності)?
4. Яка, на вашу думку, найбільш ефективна стратегія в апеляції у подібних кейсах?
Буду вдячний за будь-які практичні кейси, позиції Верховного Суду або власний досвід проходження таких спорів.
Цей кейс, на мою думку, виходить за межі «побутового конфлікту» і зачіпає базові стандарти правозастосування.
Рекомендовані відповіді
Для оцінки законності рішення Подільського районного суду м. Кропивницького та визначення можливого порушення прав одного із подружжя досить мало інформації. Необхідно ознайомитись з рішенням суду та матеріали експертизи. Приймаючи рішення по спірній квартирі, де дружина здійснювала свою професійну діяльність, суд міг не врахувати позицію експерта та не взяти до уваги експертний висновок, особливо якщо експертиза була зроблена однією із сторін в досудовому порядку. Важливо пам’ятати, що експерт не ділить майно подружжя та не визнає право власності на нього. Це право має тільки суд. Суд у своєму рішенні зазначає мотиви з яких відхиляє той або інших доказ у справі.
Оскільки дружина здійснює професійну діяльність у спірній квартирі, маємо припущення, що суд при визнанні права власності на спірну квартиру у спільному майні подружжя послався саме на п.3 ст.71 Сімейного кодексу. Така практика судів є досить поширеною. Суд може розподілити між подружжям будь-які об`єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Але варто зазначити, що вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя (див. Постанову Верховного суду у справі № 215/5316/20 від 8 квітня 2026 року). Якщо суд врахував вартість спірної квартири при визначення частки чоловіка у спільному майні подружжя, то порушень не має.
У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Приймаючи рішення про поділ спільного майна подружжя суд має припинити право власності на таке майно за одним із подружжя і визнати його за кожним із них окремо у відповідних частках. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Тому не доречно говорити про порушення ст. 41 Конституції України. Звертаю Вашу увагу на ст.57 Сімейного Кодексу України, якою закріплено перелік майна, що є особистою приватною власністю подружжя. Таке майно не підлягає поділу, а припинення права власності на таке майно є незаконним.
Варто зазначити, що при поділі спільного майна подружжя суд враховує думки обох сторін, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
